Соларпанк: жанр — рух — бачення
Авторка: Алєсандра Рес (Alessandra Reß), німецька письменниця. Живе в Коблєнці, Німеччина.
Що таке соларпанк, звідки він походить і де він сьогодні? Огляд та перспективи руху, що поєднує наукову фантастику та кліматичний оптимізм.
Дирижаблі та зелені хмарочоси, вертикальні сади, вітряки та футуристичні потяги: якщо ви загуглите термін «соларпанк», то знайдете цілу низку урбаністичних образів, іноді пастельних кольорів, іноді з максимальною насиченістю, але завжди зелених. Іноді проскакує натяк на ідилічне заміське життя: люди серед дбайливо окультуреної природи, в оточенні доглянутих стад і сонячних панелей.
Іншими словами: ми бачимо ідеал майбутнього, що взяло правильний курс і розглядає технологічний прогрес як стійкий та відновлюваний. Людина в гармонії з технологіями і природою.
Між занепадництвом і невіглаством
Ця концепція припала до душі тій більшості, що шукає альтернативу між занепадництвом, з одного боку, та невіглаством, з іншого, перед обличчям кліматичної кризи та інших викликів сучасности. Тож в останні роки соларпанк проклав собі шлях до сонячного світла і навіть до медіа, які зазвичай рідко мають справу з чимось, що починалося як піджанр наукової фантастики: Tagesschau, Der Standard і taz — це лише кілька німецькомовних щоденних медіа, які писали про соларпанк ще у 2023 році.
Проте соларпанк досі не піддається простому визначенню, адже він знаходиться на перетині (кліматичного) руху та креативної сцени, піджанру та естетики. Утім було здійснено багато спроб, щоб розібратися в суті справи.
У 2017 році Джей Спринґет (Jay Springett) визначив соларпанк у своєму дописі на платформі Medium під назвою «Соларпанк. Довідник» як «рух у фантастичній літературі (англ. speculative fiction), мистецтві, моді та активізмі, що прагне відповісти на питання: “як виглядає сталий цивілізований світ і як ми можемо туди потрапити?” (…) Соларпанк може бути утопічним, просто оптимістичним або спрямованим на боротьбу за краще майбутнє — але ніколи не є дистопічним. Оскільки наш світ переповнений катастрофами, нам потрібні рішення, а не попередження. Рішення, як жити комфортно без викопних видів палива, як справедливо управляти дефіцитом і ділитися достатком, як бути добрішими одне до одного і до планети, на якій ми разом живемо».
Чотири роки потому видавчиня Сарена Улібарі (Sarena Ulibarri) в інтерв’ю з Генрі Дженкінсом (Henry Jenkins) висловилася дещо обережніше щодо рішень, зосередивши увагу натомість на потенціялі візій: «Соларпанк — це рух художників, письменників і активістів, які зацікавлені в зміні нашого світу на краще. Як жанр художньої літератури, соларпанк — це оптимістичні науково-фантастичні історії, які займаються проблемами зміни клімату та соціяльної несправедливости. Історії соларпанку не завжди показують конкретні рішення, які привели до кращого світу, але вони завжди намагаються показати, що краще майбутнє можливе».
Обидва визначення дають нам загальне уявлення про те, що таке соларпанк. Однак різниця між ними також свідчить про розвиток руху, який він пройшов від свого народження в інтернеті у 2008 році і який, ймовірно, ще не завершений. Для більш повного розуміння — з акцентом на соларпанку як літературному русі — давайте поглянемо на його історію та сучасний стан у трьох етапах.
Перший етап: Народження і самопізнання
Все почалося у 2008 році.
Вантажне судно «Beluga SkySails» має вирушити у свій перший рейс, який пройде з Бремергафена через Ґуанту та Давант до Му-і-Рани.
Особливість судна полягала у використанні буксирувального повітряного змія (кайту), який приводить судно в рух за допомогою енергії вітру.
Стала технологічна утопія, яка, на жаль, передчасно припинила своє існування в 2011 році — занадто мало судноплавних компаній наважилися на інвестиції.
Однак у 2008 році надії на майбутнє все ще були великими, і через два місяці після того, як «Beluga SkySails» пришвартувався у Мо-і-Рані, у блозі «Republic of the Bees» зʼявляється термін соларпанк.
Тут він представлений як літературний жанр, як духовний брат, зокрема, стимпанку, який також поєднує «старі» та «нові» технології.
Однак, на відміну від руху альтернативної історії (англ. alternate history) соларпанк від самого початку позиціонує себе як майбутнє, яке успішно подолало ресурсні виклики нашого часу за допомогою відновлюваних джерел енергії — особливо сонячних і вітрових технологій.
Навіть у цьому першому дописі блогу сформульовано бажання представити реалістичні рішення, що відносить тогочасний соларпанк до жанру жорсткої наукової фантастики.
Нині є багато блогів, які намагаються започаткувати нові жанри.
Якщо раніше для того, щоб дати ім’я новій течії, потрібен був хтось із відповідним редакторським впливом, то сьогодні цю роль виконує незліченна кількість людей та інституцій по всьому світу.
Однак не всі вони успішні: іноді за дописом у блозі чи на форумі слідує дискусія на Reddit, чи панельна дискусія, але більшість з них через короткий час зникають в онлайн-нірвані.
Натомість соларпанк відповідає запитам часу і набирає популярности після своєї першої згадки у блозі Republic of the Bees, хоча сам блог більше не заглиблюється в деталі нової концепції. Подальший розвиток не піддається лінійному осмисленню — що досить характерно для інтернету, коли новий тренд стрімко поширюється. Однак можна виокремити три ключові етапи:
По-перше, у 2014 році пані Олівія Луїз (Olivia Louise) завдяки допису на Tumblr вводить у мережеву спільноту мистецьку естетику соларпанку та окреслює його основні цінності. У своєму баченні вона черпає натхнення з таких джерел, як юґендштиль, рух мистецтв і ремесел, естетика вікторіянської та едвардіянської епох, а також творчість Хаяо Міядзакі. Одним із символів цієї, поки що доволі «пастельної», естетики соларпанку стала графіка аніме-художника Teikoku Shônen (Imperial Boy), яка зображує пишно озеленене футуристичне місто в сліпучому сонячному світлі.
По-друге, незабаром після цього Адам Флін (Adam Flynn) публікує на сайті Hieroglyph «Нотатки до маніфесту», в яких дає новому руху войовничий гімн: «Ми — соларпанки, бо інші варіянти — це заперечення або відчай». Слово «панк» у назві вказує на ідею «інфраструктури як форми опору» (в оригіналі підкреслено курсивом). У 2015 році канадський письменник і літературний критик Джит Гір (Jeet Heer) охарактеризував атмосферу тогочасного соларпанку словами: «Соларпанк усе ще новий жанр, радше заклик до дії, ніж усталена літературна традиція».
До речі, а де ж у всьому цьому література?
Ранні прихильники соларпанку покликаються на твори таких авторів, як Нормен Спінред (Norman Spinrad), Урсула Ле Гуїн (Ursula K. LeGuin) та Кім Стенлі Робінсон (Kim Stanley Robinson), які вже містили елементи потенційного піджанру ще до появи самого терміна. У сучасних творах Кіма Стенлі Робінсона також можна знайти багато рис цього руху — але про це трохи згодом.
«Практичне становлення» літературного соларпанку починається в менш помітному місці, що приводить нас до третього важливого етапу: 2012 року в Бразилії Жерсон Лоді-Рибейру (Gerson Lodi-Ribeiro) видає антологію «Solarpunk: Histórias ecológicas e fantásticas em um mundo sustentável» (Соларпанк: Екологічні та фантастичні історії у сталому світі), до якої долучилися різні автори португаломовної фантастичної сцени. Можливо, Лоді-Рибейру, який раніше вже створював подібні збірки про дизель- та вапорпанк, не планував створювати фундаментальну працю. Проте донині ця антологія, особливо завдяки англійському перекладу Фабіо Фернандеса (Fábio Fernandes), опублікованому у видавництві World Weaver Press, вважається саме такою.
Інтерпретація соларпанку в цій збірці відрізняється від багатьох сучасних творів. Видавчиня World Weaver Press Сарена Улібарі у передмові до англомовного видання пояснює цю різницю так: «Історії у цій антології набагато менш утопічні та пасторальні, ніж більшість англомовного соларпанку, який я читала. (..) У декількох оповіданнях показано, що тільки тому, що корпорація чи уряд є “зеленими”, це не означає, що вони позбавлені корупції. (...) Американці часто асоціюють соларпанк із лібералізмом і лівою ідеологією — сама ідея світу, що базується переважно на відновлюваній енергії, часто відкидається як ідеалістична й утопічна. Водночас Бразилія є одним зі світових лідерів у сфері відновлюваної енергії: у 2017 році 76% енергії країни надходило від вітру, сонця та гідроенергетики. Однак політичний ландшафт Бразилії аж ніяк не є ліберальною утопією».
Оповідання тут брудніші, похмуріші, більш наближені до кіберпанку, а точніше кажучи до «тупініпанку» — варіянту, що виник у Бразилії у 1989 році, значно брутальнішого, але також сатирично-гумористичного у порівнянні зі своїм американським попередником. Вони також є прикладом глобального руху, хоча соларпанк почав зароджуватися тільки у 2012 році, який адаптувався до місцевих особливостей, тобто став глокальним.
Те, що неангломовна в оригіналі антологія отримала стільки міжнародної уваги, безумовно, є непересічною подією. Проте рух соларпанку свідомо, хоч і не завжди послідовно, виходить за межі англоамериканського та західного культурного середовища. Часто йдеться про рішення, які формуються локально, виходячи з умов окремих регіонів світу або невеликих спільнот, щоб взаємодіяти в глобальному масштабі. Зрештою, такий виклик, як зміна клімату, навряд чи можна подолати за допомогою централізованих, універсальних рішень.
Зрештою, соларпанк є візією сили «малих» рішень, винахідливости та відмови здаватися перед великими викликами. У цьому контексті іноді згадується індійський принцип «джуґад», який точно це й описує. Йому близький відповідний підхід «зроби сам» (DIY). В ідеалі, як це сформульовано у згаданому на початку визначенні Джея Спринґета, автор уявляє собі саме такі рішення в оповіданнях, поки на креативній сцені соларпанку ці ідеї вже (прототипно) втілюються.
Другий етап: Розвиток і диференціяція
Після першого підйому у 2014–2015 роках, ознаменованого естетичним формулюванням, маніфестними нотатками Адама Фліна та статтею Джита Гіра, рух дещо сповільнюється. З літературної точки зору, на перший план виходять інші панки, передусім гоуппанк (панк надії; англ. hope — надія), який у 2017 році запропонувала Александра Роуленд та який своїм ідеалом «радикальної доброти» проливає більше світла на соціяльний бік утопії, ніж на початках більш технологічно орієнтований соларпанк. Водночас на світовій сцені дедалі частіше з’являються кліматичні рухи, такі як «П’ятниці за майбутнє» та «Повстання проти вимирання», і чи варто дивуватися тому, що cоларпанк знову набирає актуальности, адже він по суті поєднує ідеї гоуппанку з ідеями кліматичних рухів?
У 2017–2018 роках британський художник Джей Спринґет опублікував свій довідник про рух, який на той час був уже не таким молодим. Також у 2018 році в Берліні відбувся фестиваль соларпанку, який свідомо прагнув об’єднати мистецтво і науку зі світоглядом «зроби сам», а в 2019 році дизайн-студія «Atomhawk» організувала конкурс cоларпанк-мистецтва. До шортліста потрапила ілюстрація Рити Фей (Rita Fei), яка згодом прикрасила обкладинку антології від видавництва World Weaver Press «Багатовидові міста. Соларпанкове міське майбутнє» і тепер може правити за приклад більш «насиченої» естетики соларпанку.
До речі, про «Багатовидові міста»: у 2018 році видавництво World Weaver Press не лише опублікує перший повний англійський переклад антології Лоді-Рибейру, а й запустить серію власних соларпанкових антологій, зокрема «Скло і сади. Соларпанкове літо» та «Скло і сади. Соларпанкова зима». Разом зі схожими виданнями вони створили набагато більш (соціяльно) утопічну, хоч і нерівномірну, орієнтацію.
Перехід від більш прагматично-оптимістичного, технологічного та орієнтованого на рішення соларпанку до утопічного бачення також відображений у Маніфесті соларпанку, який від 2019 року поширюється через сайт Алесандро Ардовіні (Alessandro Ardovini) «Re-Des» і у 22 пунктах формулює основи того, що має становити соларпанк у змістовному, нормативному та естетичному плані. Тут створюється образ суспільства, яке ґрунтується на принципах взаємодопомоги, рівности та інклюзії і яке завдяки сталим технологіям протиставляє оптимізм нігілізму сучасности. Крім того, цей соларпанк явно позиціонує себе як посткапіталістичний.
Цей маніфест, цінності якого особливо близькі ліво-прогресивним рухам різного спрямування, надав соларпанку нового поштовху далеко за межі науково-фантастичної сцени. Водночас це явище є доволі суперечливим. «Соларпанк охоплює різноманіття підходів: не існує одного правильного способу бути соларпанком. Натомість різні спільноти з усього світу приймають цю назву та ідеї, створюючи маленькі осередки самодостатньої революції».
Так сказано в пункті 6 маніфесту. І все ж через нього в рух, який прагне бути відкритим, вписуються універсальні цінності. Це типова дилема, особливо для рухів, що стикаються з викликом поєднання універсальних цінностей із культурним плюралізмом.
Це не зменшує його популярности: ще кілька років тому соларпанк сприймали як один із багатьох «панків», що зневажливо обговорювали в культурних медіа, а нині його активно висвітлюють в різних журналах від Vice до Forbes. Додайте до цього спеціялізовані медіа, такі як «Optopia», «Solarpunk Magazine» або «Solarpunk Presents-Podcast». Університети, зокрема Університет штату Арізона, публікують відповідні дослідження, а в маленькому норвезькому містечку виникає мистецька ініціятива — Академія Соларпанку Рюкан. Такі імена, як Вінсент Калебо (Vincent Callebaut) чи Люк Шуйтен (Luc Schuiten), просувають соларпанк в архітектурі, його асоціюють з партизанським і урбаністичним садівництвом (англ. guerilla gardening та urban gardening), а також з культурою спільного використання, відкритою культурою та відкритими знаннями. В медіапросторі соларпанк з’являється у відео- («Solarpunk») та настільних іграх («Planta Nubo», «Solarpunk Futures»), часто йдеться про краудфандинґові проєкти.
До цього слід додати регулярні мистецькі конкурси та створення літературних антологій. Більшість цих публікацій — це короткі оповідання або новели, де утопічний погляд представлений більш епізодично. Це стосується і Німеччини, де на цю тему з’явились антології, такі як «Сонячні сторони, сонячні часи» або «Planta Nubo», або новели та коротші романи, такі як «Зовні» Мері Штормхаус (Mary Stormhouse) та «Якщо це не станеться» авторства m.skalabyrinths. Найпопулярнішим німецькомовним прикладом роману на сьогодні є «Неонові птахи» Марі Грасгоф (Marie Graßhoff), який вийшов ще у 2019 році і досі вільно інтерпретує ідеї соларпанку.
Соларпанк естетично та нормативно тісно переплітається з іншими піджанрами та рухами. Наприклад, у 2022 році індійське онлайн-видання «Mithila Review» опублікувало випуск гоуппанку під назвою «Planet Democracy», який чітко прагне до об’єднання з соларпанком. Рухи, такі як афрофутуризм, африканський футуризм або амазофутуризм, також запозичують елементи соларпанку, як і навпаки, у соларпанку з’являються відповідні елементи. Молодші мікро-жанри, такі як «лунарпанк» або «сертаопанк» (порт. sertão — пустир, глушина, дике поле), частково також спираються на ідеї соларпанку.
Іншими словами: соларпанк отримав визнання.
Третій етап: Перспективи та дискусії
У цьому випадку, однак, визнання також означає, що соларпанк досягнув точки, коли він втягнутий у внутрішню боротьбу за власні сенси. Як вже згадувалося вище, рух перебуває в ситуації, де відкритість суперечить відносно обов’язковим нормам та цінностям. У своїй праці «Життя у сценах» (2010) Рональд Гіцлєр (Ronald Hitzler) і Арне Нідербахер (Arne Niederbacher) зазначають, що це є типовим для таких культурно-мистецьких рухів, які постійно обговорюються та розвиваються.
Крім того, соларпанк з набуттям популярности стає цікавим для комерційних гравців, які, з одного боку, поширюють його ідеї, але з іншого — часто суперечать ідеалам соларпанку, таким як «антизростання» (англ. degrowth) та посткапіталізм. Це дилема, яку соларпанк розділяє з іншими субверсивними рухами (див. також Венцель Мехнерт [Wenzel Mehnert], «Соларпанк, або Як наукова фантастика прагне врятувати світ» у: Science Fiction Jahr 2021).
Це швидко призводить до боротьби за значення всередині спільноти та до запитань: Чим має бути соларпанк? І хто має право представляти соларпанк?
Найбільш яскраво дебати велися навколо анімаційного відео «Дорога Алісо». У рекламному кліпі 2021 року, створеному харчовою компанією Chobani та анімаційною студією The Line, упродовж хвилини показано бачення сталого сільського господарства майбутнього. Ми бачимо футуристичні відновлювальні технології, інклюзивну сільську спільноту і зелений образ великого міста на задньому плані. Іншими словами: ідеальне середовище для соларпанку. Але Chobani є великою корпорацією, яка також рекламує молочні продукти, що не подобається багатьом соларпанкам.
На ютубі тепер існує альтернативна версія відео від «Waffle to the Left», у якій всі рекламні вставки видалені, а напис «Пожертви» (що стосується пожертвування на їжу) замінений на «Спільнота» — замість пожертв на їжу у цій версії пропонуються спільні блага.
Такі дискусії точилися навколо використання згенерованих штучним інтелектом ілюстрацій у стилі соларпанк, подкасту про соларпанк від Village Global та запланованого міста Телоса — проєкту мільярдера Марка Лора (Marc Lore). У пустелі штатів Невада, Арізона та Юта Лор хоче реалізувати бачення сталого, різноманітного, 15-хвилинного міста, яке працює майже виключно на відновлюваних джерелах енергії — навіть включно з комунальною системою, яку не доводиться приватизувати. На папері багато в чому це звучить привабливо для соларпанку — але той факт, що одна людина хоче побудувати місто майже самотужки і що багато практичних питань щодо його бачення все ще залишаються невирішеними, викликає скептицизм у спільноті соларпанку.
Навіть у літературних та медійних дискусіях дедалі частіше з’являються моменти ґейткіпінґу, тобто суперечки про те, що можна, а що не можна вважати соларпанком. Наприклад, чи можна з чистим сумлінням назвати соларпанком такий діснеївський фільм, як «Дивний світ»? І чи художники або глядачі вирішують, що таке соларпанк — питання, яке також пов’язане з тим, чи сприймається він як жанр, чи як сцена або рух? Наприклад, коли Кім Стенлі Робінсон пояснює в інтерв’ю в першому номері «Solarpunk Magazine», що він не вважає себе частиною соларпанку чи гоуппанку, це зрозуміло, якщо розглядати і те, і інше як рух. З іншого боку, в його «Міністерстві майбутнього» є багато елементів соларпанку, наприклад, епізодичний стиль оповіді, глобальний погляд з індивідуальними перспективами, взаємодія роману і нон-фікшн або надія персонажів на те, що вони все ще можуть творити добро, незважаючи на все зло довкола. Саме це нагадує вислів Адама Фліна: «Ми — соларпанки, бо інші варіянти — це заперечення або відчай». З жанрової точки зору є вагомі причини вважати цю книгу соларпанком. Однак навіть сама спільнота має щодо цього сумніви. Постманіфестний соларпанк зазвичай розгортається в далекому майбутньому і частіше зосереджується на повсякденних темах або конфліктах усередині спільноти, яка вже зробила стрибок у стале майбутнє. Тож увага більше приділяється життю в «утопії», а не шляху до неї, — і це повертає нас знову до наших початкових визначень і тих тонких відмінностей, які з’явилися за чотири роки між ними.
Чи означає це, що соларпанк не вірний собі або навіть переживає першу кризу? Аж ніяк. Він знайшов конкретний фокус, певну сценічну ідентичність. Однак така ідентичність ніколи не буває статичною, вона завжди еволюціонує, формується внутрішніми дискусіями, новими трендами та давніми ритуалами спілкування. Саме постійний розвиток, зрештою, є ознакою активної спільноти.
Тож яким буде соларпанк майбутнього? Чи піде він прагматичним шляхом, чи пропонуватиме утопії? Чи стане Телоса притулком для соларпанків? Чи зазнає рух розколу?
Погляньмо, що буде далі!
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «Solarpunk: Genre — Bewegung — Vision» в журналі Demokratischer Salon 14 жовтня 2024 року.
Переклали Маргарита Клименко, Анна Шрьопер, Олена Вонсович, Емілія Мельничук, Яна Пігарьова, Володимир Комаров, Анна Савельчук, Ірина Гочашвілі, Ольга Фірковська, Аліна Пашковська, Єлизавета Брехт, Яна Пелещишин.
Що таке соларпанк, звідки він походить і де він сьогодні? Огляд та перспективи руху, що поєднує наукову фантастику та кліматичний оптимізм.
Дирижаблі та зелені хмарочоси, вертикальні сади, вітряки та футуристичні потяги: якщо ви загуглите термін «соларпанк», то знайдете цілу низку урбаністичних образів, іноді пастельних кольорів, іноді з максимальною насиченістю, але завжди зелених. Іноді проскакує натяк на ідилічне заміське життя: люди серед дбайливо окультуреної природи, в оточенні доглянутих стад і сонячних панелей.
Іншими словами: ми бачимо ідеал майбутнього, що взяло правильний курс і розглядає технологічний прогрес як стійкий та відновлюваний. Людина в гармонії з технологіями і природою.
Між занепадництвом і невіглаством
Ця концепція припала до душі тій більшості, що шукає альтернативу між занепадництвом, з одного боку, та невіглаством, з іншого, перед обличчям кліматичної кризи та інших викликів сучасности. Тож в останні роки соларпанк проклав собі шлях до сонячного світла і навіть до медіа, які зазвичай рідко мають справу з чимось, що починалося як піджанр наукової фантастики: Tagesschau, Der Standard і taz — це лише кілька німецькомовних щоденних медіа, які писали про соларпанк ще у 2023 році.
Проте соларпанк досі не піддається простому визначенню, адже він знаходиться на перетині (кліматичного) руху та креативної сцени, піджанру та естетики. Утім було здійснено багато спроб, щоб розібратися в суті справи.
У 2017 році Джей Спринґет (Jay Springett) визначив соларпанк у своєму дописі на платформі Medium під назвою «Соларпанк. Довідник» як «рух у фантастичній літературі (англ. speculative fiction), мистецтві, моді та активізмі, що прагне відповісти на питання: “як виглядає сталий цивілізований світ і як ми можемо туди потрапити?” (…) Соларпанк може бути утопічним, просто оптимістичним або спрямованим на боротьбу за краще майбутнє — але ніколи не є дистопічним. Оскільки наш світ переповнений катастрофами, нам потрібні рішення, а не попередження. Рішення, як жити комфортно без викопних видів палива, як справедливо управляти дефіцитом і ділитися достатком, як бути добрішими одне до одного і до планети, на якій ми разом живемо».
Чотири роки потому видавчиня Сарена Улібарі (Sarena Ulibarri) в інтерв’ю з Генрі Дженкінсом (Henry Jenkins) висловилася дещо обережніше щодо рішень, зосередивши увагу натомість на потенціялі візій: «Соларпанк — це рух художників, письменників і активістів, які зацікавлені в зміні нашого світу на краще. Як жанр художньої літератури, соларпанк — це оптимістичні науково-фантастичні історії, які займаються проблемами зміни клімату та соціяльної несправедливости. Історії соларпанку не завжди показують конкретні рішення, які привели до кращого світу, але вони завжди намагаються показати, що краще майбутнє можливе».
Обидва визначення дають нам загальне уявлення про те, що таке соларпанк. Однак різниця між ними також свідчить про розвиток руху, який він пройшов від свого народження в інтернеті у 2008 році і який, ймовірно, ще не завершений. Для більш повного розуміння — з акцентом на соларпанку як літературному русі — давайте поглянемо на його історію та сучасний стан у трьох етапах.
Перший етап: Народження і самопізнання
Все почалося у 2008 році.
Вантажне судно «Beluga SkySails» має вирушити у свій перший рейс, який пройде з Бремергафена через Ґуанту та Давант до Му-і-Рани.
Особливість судна полягала у використанні буксирувального повітряного змія (кайту), який приводить судно в рух за допомогою енергії вітру.
Стала технологічна утопія, яка, на жаль, передчасно припинила своє існування в 2011 році — занадто мало судноплавних компаній наважилися на інвестиції.
Однак у 2008 році надії на майбутнє все ще були великими, і через два місяці після того, як «Beluga SkySails» пришвартувався у Мо-і-Рані, у блозі «Republic of the Bees» зʼявляється термін соларпанк.
Тут він представлений як літературний жанр, як духовний брат, зокрема, стимпанку, який також поєднує «старі» та «нові» технології.
Однак, на відміну від руху альтернативної історії (англ. alternate history) соларпанк від самого початку позиціонує себе як майбутнє, яке успішно подолало ресурсні виклики нашого часу за допомогою відновлюваних джерел енергії — особливо сонячних і вітрових технологій.
Навіть у цьому першому дописі блогу сформульовано бажання представити реалістичні рішення, що відносить тогочасний соларпанк до жанру жорсткої наукової фантастики.
Нині є багато блогів, які намагаються започаткувати нові жанри.
Якщо раніше для того, щоб дати ім’я новій течії, потрібен був хтось із відповідним редакторським впливом, то сьогодні цю роль виконує незліченна кількість людей та інституцій по всьому світу.
Однак не всі вони успішні: іноді за дописом у блозі чи на форумі слідує дискусія на Reddit, чи панельна дискусія, але більшість з них через короткий час зникають в онлайн-нірвані.
Натомість соларпанк відповідає запитам часу і набирає популярности після своєї першої згадки у блозі Republic of the Bees, хоча сам блог більше не заглиблюється в деталі нової концепції. Подальший розвиток не піддається лінійному осмисленню — що досить характерно для інтернету, коли новий тренд стрімко поширюється. Однак можна виокремити три ключові етапи:
По-перше, у 2014 році пані Олівія Луїз (Olivia Louise) завдяки допису на Tumblr вводить у мережеву спільноту мистецьку естетику соларпанку та окреслює його основні цінності. У своєму баченні вона черпає натхнення з таких джерел, як юґендштиль, рух мистецтв і ремесел, естетика вікторіянської та едвардіянської епох, а також творчість Хаяо Міядзакі. Одним із символів цієї, поки що доволі «пастельної», естетики соларпанку стала графіка аніме-художника Teikoku Shônen (Imperial Boy), яка зображує пишно озеленене футуристичне місто в сліпучому сонячному світлі.
По-друге, незабаром після цього Адам Флін (Adam Flynn) публікує на сайті Hieroglyph «Нотатки до маніфесту», в яких дає новому руху войовничий гімн: «Ми — соларпанки, бо інші варіянти — це заперечення або відчай». Слово «панк» у назві вказує на ідею «інфраструктури як форми опору» (в оригіналі підкреслено курсивом). У 2015 році канадський письменник і літературний критик Джит Гір (Jeet Heer) охарактеризував атмосферу тогочасного соларпанку словами: «Соларпанк усе ще новий жанр, радше заклик до дії, ніж усталена літературна традиція».
До речі, а де ж у всьому цьому література?
Ранні прихильники соларпанку покликаються на твори таких авторів, як Нормен Спінред (Norman Spinrad), Урсула Ле Гуїн (Ursula K. LeGuin) та Кім Стенлі Робінсон (Kim Stanley Robinson), які вже містили елементи потенційного піджанру ще до появи самого терміна. У сучасних творах Кіма Стенлі Робінсона також можна знайти багато рис цього руху — але про це трохи згодом.
«Практичне становлення» літературного соларпанку починається в менш помітному місці, що приводить нас до третього важливого етапу: 2012 року в Бразилії Жерсон Лоді-Рибейру (Gerson Lodi-Ribeiro) видає антологію «Solarpunk: Histórias ecológicas e fantásticas em um mundo sustentável» (Соларпанк: Екологічні та фантастичні історії у сталому світі), до якої долучилися різні автори португаломовної фантастичної сцени. Можливо, Лоді-Рибейру, який раніше вже створював подібні збірки про дизель- та вапорпанк, не планував створювати фундаментальну працю. Проте донині ця антологія, особливо завдяки англійському перекладу Фабіо Фернандеса (Fábio Fernandes), опублікованому у видавництві World Weaver Press, вважається саме такою.
Інтерпретація соларпанку в цій збірці відрізняється від багатьох сучасних творів. Видавчиня World Weaver Press Сарена Улібарі у передмові до англомовного видання пояснює цю різницю так: «Історії у цій антології набагато менш утопічні та пасторальні, ніж більшість англомовного соларпанку, який я читала. (..) У декількох оповіданнях показано, що тільки тому, що корпорація чи уряд є “зеленими”, це не означає, що вони позбавлені корупції. (...) Американці часто асоціюють соларпанк із лібералізмом і лівою ідеологією — сама ідея світу, що базується переважно на відновлюваній енергії, часто відкидається як ідеалістична й утопічна. Водночас Бразилія є одним зі світових лідерів у сфері відновлюваної енергії: у 2017 році 76% енергії країни надходило від вітру, сонця та гідроенергетики. Однак політичний ландшафт Бразилії аж ніяк не є ліберальною утопією».
Оповідання тут брудніші, похмуріші, більш наближені до кіберпанку, а точніше кажучи до «тупініпанку» — варіянту, що виник у Бразилії у 1989 році, значно брутальнішого, але також сатирично-гумористичного у порівнянні зі своїм американським попередником. Вони також є прикладом глобального руху, хоча соларпанк почав зароджуватися тільки у 2012 році, який адаптувався до місцевих особливостей, тобто став глокальним.
Те, що неангломовна в оригіналі антологія отримала стільки міжнародної уваги, безумовно, є непересічною подією. Проте рух соларпанку свідомо, хоч і не завжди послідовно, виходить за межі англоамериканського та західного культурного середовища. Часто йдеться про рішення, які формуються локально, виходячи з умов окремих регіонів світу або невеликих спільнот, щоб взаємодіяти в глобальному масштабі. Зрештою, такий виклик, як зміна клімату, навряд чи можна подолати за допомогою централізованих, універсальних рішень.
Зрештою, соларпанк є візією сили «малих» рішень, винахідливости та відмови здаватися перед великими викликами. У цьому контексті іноді згадується індійський принцип «джуґад», який точно це й описує. Йому близький відповідний підхід «зроби сам» (DIY). В ідеалі, як це сформульовано у згаданому на початку визначенні Джея Спринґета, автор уявляє собі саме такі рішення в оповіданнях, поки на креативній сцені соларпанку ці ідеї вже (прототипно) втілюються.
Другий етап: Розвиток і диференціяція
Після першого підйому у 2014–2015 роках, ознаменованого естетичним формулюванням, маніфестними нотатками Адама Фліна та статтею Джита Гіра, рух дещо сповільнюється. З літературної точки зору, на перший план виходять інші панки, передусім гоуппанк (панк надії; англ. hope — надія), який у 2017 році запропонувала Александра Роуленд та який своїм ідеалом «радикальної доброти» проливає більше світла на соціяльний бік утопії, ніж на початках більш технологічно орієнтований соларпанк. Водночас на світовій сцені дедалі частіше з’являються кліматичні рухи, такі як «П’ятниці за майбутнє» та «Повстання проти вимирання», і чи варто дивуватися тому, що cоларпанк знову набирає актуальности, адже він по суті поєднує ідеї гоуппанку з ідеями кліматичних рухів?
У 2017–2018 роках британський художник Джей Спринґет опублікував свій довідник про рух, який на той час був уже не таким молодим. Також у 2018 році в Берліні відбувся фестиваль соларпанку, який свідомо прагнув об’єднати мистецтво і науку зі світоглядом «зроби сам», а в 2019 році дизайн-студія «Atomhawk» організувала конкурс cоларпанк-мистецтва. До шортліста потрапила ілюстрація Рити Фей (Rita Fei), яка згодом прикрасила обкладинку антології від видавництва World Weaver Press «Багатовидові міста. Соларпанкове міське майбутнє» і тепер може правити за приклад більш «насиченої» естетики соларпанку.
До речі, про «Багатовидові міста»: у 2018 році видавництво World Weaver Press не лише опублікує перший повний англійський переклад антології Лоді-Рибейру, а й запустить серію власних соларпанкових антологій, зокрема «Скло і сади. Соларпанкове літо» та «Скло і сади. Соларпанкова зима». Разом зі схожими виданнями вони створили набагато більш (соціяльно) утопічну, хоч і нерівномірну, орієнтацію.
Перехід від більш прагматично-оптимістичного, технологічного та орієнтованого на рішення соларпанку до утопічного бачення також відображений у Маніфесті соларпанку, який від 2019 року поширюється через сайт Алесандро Ардовіні (Alessandro Ardovini) «Re-Des» і у 22 пунктах формулює основи того, що має становити соларпанк у змістовному, нормативному та естетичному плані. Тут створюється образ суспільства, яке ґрунтується на принципах взаємодопомоги, рівности та інклюзії і яке завдяки сталим технологіям протиставляє оптимізм нігілізму сучасности. Крім того, цей соларпанк явно позиціонує себе як посткапіталістичний.
Цей маніфест, цінності якого особливо близькі ліво-прогресивним рухам різного спрямування, надав соларпанку нового поштовху далеко за межі науково-фантастичної сцени. Водночас це явище є доволі суперечливим. «Соларпанк охоплює різноманіття підходів: не існує одного правильного способу бути соларпанком. Натомість різні спільноти з усього світу приймають цю назву та ідеї, створюючи маленькі осередки самодостатньої революції».
Так сказано в пункті 6 маніфесту. І все ж через нього в рух, який прагне бути відкритим, вписуються універсальні цінності. Це типова дилема, особливо для рухів, що стикаються з викликом поєднання універсальних цінностей із культурним плюралізмом.
Це не зменшує його популярности: ще кілька років тому соларпанк сприймали як один із багатьох «панків», що зневажливо обговорювали в культурних медіа, а нині його активно висвітлюють в різних журналах від Vice до Forbes. Додайте до цього спеціялізовані медіа, такі як «Optopia», «Solarpunk Magazine» або «Solarpunk Presents-Podcast». Університети, зокрема Університет штату Арізона, публікують відповідні дослідження, а в маленькому норвезькому містечку виникає мистецька ініціятива — Академія Соларпанку Рюкан. Такі імена, як Вінсент Калебо (Vincent Callebaut) чи Люк Шуйтен (Luc Schuiten), просувають соларпанк в архітектурі, його асоціюють з партизанським і урбаністичним садівництвом (англ. guerilla gardening та urban gardening), а також з культурою спільного використання, відкритою культурою та відкритими знаннями. В медіапросторі соларпанк з’являється у відео- («Solarpunk») та настільних іграх («Planta Nubo», «Solarpunk Futures»), часто йдеться про краудфандинґові проєкти.
До цього слід додати регулярні мистецькі конкурси та створення літературних антологій. Більшість цих публікацій — це короткі оповідання або новели, де утопічний погляд представлений більш епізодично. Це стосується і Німеччини, де на цю тему з’явились антології, такі як «Сонячні сторони, сонячні часи» або «Planta Nubo», або новели та коротші романи, такі як «Зовні» Мері Штормхаус (Mary Stormhouse) та «Якщо це не станеться» авторства m.skalabyrinths. Найпопулярнішим німецькомовним прикладом роману на сьогодні є «Неонові птахи» Марі Грасгоф (Marie Graßhoff), який вийшов ще у 2019 році і досі вільно інтерпретує ідеї соларпанку.
Соларпанк естетично та нормативно тісно переплітається з іншими піджанрами та рухами. Наприклад, у 2022 році індійське онлайн-видання «Mithila Review» опублікувало випуск гоуппанку під назвою «Planet Democracy», який чітко прагне до об’єднання з соларпанком. Рухи, такі як афрофутуризм, африканський футуризм або амазофутуризм, також запозичують елементи соларпанку, як і навпаки, у соларпанку з’являються відповідні елементи. Молодші мікро-жанри, такі як «лунарпанк» або «сертаопанк» (порт. sertão — пустир, глушина, дике поле), частково також спираються на ідеї соларпанку.
Іншими словами: соларпанк отримав визнання.
Третій етап: Перспективи та дискусії
У цьому випадку, однак, визнання також означає, що соларпанк досягнув точки, коли він втягнутий у внутрішню боротьбу за власні сенси. Як вже згадувалося вище, рух перебуває в ситуації, де відкритість суперечить відносно обов’язковим нормам та цінностям. У своїй праці «Життя у сценах» (2010) Рональд Гіцлєр (Ronald Hitzler) і Арне Нідербахер (Arne Niederbacher) зазначають, що це є типовим для таких культурно-мистецьких рухів, які постійно обговорюються та розвиваються.
Крім того, соларпанк з набуттям популярности стає цікавим для комерційних гравців, які, з одного боку, поширюють його ідеї, але з іншого — часто суперечать ідеалам соларпанку, таким як «антизростання» (англ. degrowth) та посткапіталізм. Це дилема, яку соларпанк розділяє з іншими субверсивними рухами (див. також Венцель Мехнерт [Wenzel Mehnert], «Соларпанк, або Як наукова фантастика прагне врятувати світ» у: Science Fiction Jahr 2021).
Це швидко призводить до боротьби за значення всередині спільноти та до запитань: Чим має бути соларпанк? І хто має право представляти соларпанк?
Найбільш яскраво дебати велися навколо анімаційного відео «Дорога Алісо». У рекламному кліпі 2021 року, створеному харчовою компанією Chobani та анімаційною студією The Line, упродовж хвилини показано бачення сталого сільського господарства майбутнього. Ми бачимо футуристичні відновлювальні технології, інклюзивну сільську спільноту і зелений образ великого міста на задньому плані. Іншими словами: ідеальне середовище для соларпанку. Але Chobani є великою корпорацією, яка також рекламує молочні продукти, що не подобається багатьом соларпанкам.
На ютубі тепер існує альтернативна версія відео від «Waffle to the Left», у якій всі рекламні вставки видалені, а напис «Пожертви» (що стосується пожертвування на їжу) замінений на «Спільнота» — замість пожертв на їжу у цій версії пропонуються спільні блага.
Такі дискусії точилися навколо використання згенерованих штучним інтелектом ілюстрацій у стилі соларпанк, подкасту про соларпанк від Village Global та запланованого міста Телоса — проєкту мільярдера Марка Лора (Marc Lore). У пустелі штатів Невада, Арізона та Юта Лор хоче реалізувати бачення сталого, різноманітного, 15-хвилинного міста, яке працює майже виключно на відновлюваних джерелах енергії — навіть включно з комунальною системою, яку не доводиться приватизувати. На папері багато в чому це звучить привабливо для соларпанку — але той факт, що одна людина хоче побудувати місто майже самотужки і що багато практичних питань щодо його бачення все ще залишаються невирішеними, викликає скептицизм у спільноті соларпанку.
Навіть у літературних та медійних дискусіях дедалі частіше з’являються моменти ґейткіпінґу, тобто суперечки про те, що можна, а що не можна вважати соларпанком. Наприклад, чи можна з чистим сумлінням назвати соларпанком такий діснеївський фільм, як «Дивний світ»? І чи художники або глядачі вирішують, що таке соларпанк — питання, яке також пов’язане з тим, чи сприймається він як жанр, чи як сцена або рух? Наприклад, коли Кім Стенлі Робінсон пояснює в інтерв’ю в першому номері «Solarpunk Magazine», що він не вважає себе частиною соларпанку чи гоуппанку, це зрозуміло, якщо розглядати і те, і інше як рух. З іншого боку, в його «Міністерстві майбутнього» є багато елементів соларпанку, наприклад, епізодичний стиль оповіді, глобальний погляд з індивідуальними перспективами, взаємодія роману і нон-фікшн або надія персонажів на те, що вони все ще можуть творити добро, незважаючи на все зло довкола. Саме це нагадує вислів Адама Фліна: «Ми — соларпанки, бо інші варіянти — це заперечення або відчай». З жанрової точки зору є вагомі причини вважати цю книгу соларпанком. Однак навіть сама спільнота має щодо цього сумніви. Постманіфестний соларпанк зазвичай розгортається в далекому майбутньому і частіше зосереджується на повсякденних темах або конфліктах усередині спільноти, яка вже зробила стрибок у стале майбутнє. Тож увага більше приділяється життю в «утопії», а не шляху до неї, — і це повертає нас знову до наших початкових визначень і тих тонких відмінностей, які з’явилися за чотири роки між ними.
Чи означає це, що соларпанк не вірний собі або навіть переживає першу кризу? Аж ніяк. Він знайшов конкретний фокус, певну сценічну ідентичність. Однак така ідентичність ніколи не буває статичною, вона завжди еволюціонує, формується внутрішніми дискусіями, новими трендами та давніми ритуалами спілкування. Саме постійний розвиток, зрештою, є ознакою активної спільноти.
Тож яким буде соларпанк майбутнього? Чи піде він прагматичним шляхом, чи пропонуватиме утопії? Чи стане Телоса притулком для соларпанків? Чи зазнає рух розколу?
Погляньмо, що буде далі!
Стаття вперше була опублікована німецькою мовою під назвою «Solarpunk: Genre — Bewegung — Vision» в журналі Demokratischer Salon 14 жовтня 2024 року.
Переклали Маргарита Клименко, Анна Шрьопер, Олена Вонсович, Емілія Мельничук, Яна Пігарьова, Володимир Комаров, Анна Савельчук, Ірина Гочашвілі, Ольга Фірковська, Аліна Пашковська, Єлизавета Брехт, Яна Пелещишин.