Ділан Томас. Сила, яка рухає квітку (The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower)

Сила, яка рухає квітку

Сила, яка рухає квітку, просочуючи зелений гніт,
керує і моїм зеленим віком.
Той, що підриває коріння дерев,
руйнує літа мої ліком,
гордий чесно виконаною обіцянкою,
якої не давав нікому.
І я німий, сказати троянді, схожій на кому,
що моя молодість зігнута такою ж зимовою лихоманкою.

Сила, яка проганяє воду крізь товщу нерозуміння скель,
жене й у мені червону річку.
Те, що сушить потоки красномовності
перетворює моє на майбутню свічку.
І я німий говорити, чим повен до вен,
мовби фігове дерево смоквами,
як той, що у спеку джерело гірське в себе
всмоктує.

Рука, яка крутить воду в басейні, ворушить пливучий пісок.
Та, котра в’яже мотузкою вітер, що дме.
тягне вітрило мого савана, мов кота у мішок.
І я німий, повідати підвішеному до життя
стрічкою долі строкатою,
як і з моєї глини роблять вапно співчуття
катове.

Вуста змін присмоктуються до верхівки фонтану.
Любов капає і збирається, але впала кров
заспокоїть кожну її рану.
І я німий, розповісти погоничу поганої погоди,
що в неї, для іншої звісно нагоди,
натура іще і висока є,
десь поруч, за крок,
де час ходить небом навколо зірок
і цокає.

І я німий сповідатися праху коханої так,
мов по простирадлу моєму повзе той же самий кривий хробак.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower
The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.

The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.

The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman’s lime.

The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather’s wind
How time has ticked a heaven round the stars.

And I am dumb to tell the lover’s tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші