Думки (е)мігранта: цей донецький спогад пояснює, за шо досі триває війна

Було там одне місце, де українська стала абсолютно природною ще до закону, але вже серед загарбників, що швендяли містом. Там до тебе зверталися лише українською навіть серед танків і триколору

Так уже склалося, що майже кожен свій текст я починаю з назви - першою на думку спадає саме вона. У дивний спосіб потім виникає кінцівка, коли ще навіть не ясно, про що буде сам текст

Про це для "Тижня" пише Станіслав Асєєв.

Але зараз усе інакше: перефразовуючи Маркса, назва визначає свідомість. Ти - емігрант. "Е" тут надто безглузде: лапки й довідка переселенця свідчать про міграцію в межах країни. Країни, де сфера послуг тепер говорить українською. Тут лапки в "е" відпадають самі й ти мимоволі згадуєш Донецьк.

Було там одне місце, де українська стала абсолютно природною ще до закону, але вже серед загарбників, що швендяли містом. "Львівська майстерня шоколаду", у якій до тебе зверталися лише українською навіть серед танків і триколору, і від того свідомість сама переходила на мову без жодних законів чи зайвих зусиль.

Читайте також: Михельсон: "Какаяразніца" - це не про мову, а про те, чи має право на існування Україна

Дивовижне відчуття. Коли я згадую "Майстерню", то навіть думаю українською. Але варто подумки вийти за її двері, як одразу стає зрозуміло, що ти - емігрант. 2014-2020-й перетворюються на роки надгробку, за яким стоїть валіза.

Звісно, у ній мають бути речі. У мою вмістилася "Майстерня" як нескладна фраза про мету прибуття, яка хоч якось ріднить із новою землею. Решта тут - невідь-що: "Гради", "Піони", зіжмакані фрази на кшталт "Я - росіянин!", тортури, підвали, Соловйов, ФСБ. Десь у куточку - навіть один рок-концерт. Із такою валізою спускаєшся трапом у 2020-й, де слово "обмін" звучить як "прощений". Ким і за що - досі не зрозуміло, але якщо вже з пекла - то таки прощений.

У різноманітних портах і реєстраціях прийнято відповідати коротко та швидко, наприклад: "Де ви жили останні шість років?". Що тут скажеш? Здоровий глузд каже "Україна", але з валізи при цьому випадає річ. Якщо її обтрусити, то згадуєш, як сидиш на стільці зі щільним мішком на голові та хтось - серед іншого - промовляє дивну фразу: "Ти ж розумієш? Та підірви зараз хоч усю республіку - там, у Києві, на тебе все одно дивитимуться, як на донецького".

Україною таке не назвеш. Це взагалі не пов'язане з географією: останні шість років ти жив у задзеркаллі - це найточніше й найменш очевидно, тому просто ніяково мовчиш. Та й у валізі із собою немає навіть паспорта - під час обміну його не віддали, як і багатьом із нас. І це, мабуть, насамперед те, що робить тебе емігрантом. Ні, не паспорт, а простота й банальність запитань, якими живуть ці "нові" люди - і на які ти розучився собі відповідати. Паспорт відновили, проте до запитань досі не звик.

Читайте також: Концтабір для своїх: експолонений розповів, як і чому загарбники катують загарбників в "Ізоляції"

Із курськими корінням по батькові, із жахливою російською вимовою, тепер уже біля Дніпра я часто думаю про ці дужки в "е" - і місце вибрано тут не випадково. Вода, до речі, найясніша: там, у Донецьку, був Кальміус. Хоч і не Дніпро, але також річка. Були там і тарифи, і ціни на м'ясо та проїзд, й оренда квартир. Загалом той самий побут, але ти ним не жив - усе відбувалося ніби так, поміж іншим, адже було зрозумілим, що є ти - і є вони.

Саме тут і з'явилася "Майстерня", відтіняючи м'ясо від випалів війни. Там, звідки ти вже рік тягнеш валізу, було майже все, крім української мови. І коли заходив за чашкою кави й чув "Вам із цукром?" - було зрозуміло, про що ця війна. Звичайно, вона не про мову - то було би банально. Але крізь "із цукром?" ти бачив той простір, де законним був лише "сахар" - за кілька метрів, але на кілометри й довгі роки.

Мабуть, у цьому й полягає вся суть (е)мігрантства - коли очевидне стає неочевидним, хоч мова спочатку була, як вода у Дніпрі. Звичайно, в аптеці чи в ресторані навряд чи ось так побачать цей світ.

У кожному разі згадувати "Майстерню" дуже приємно: вона поволі заповнює собою валізу, у якій, окрім неї, волів би залишити ще один рок-концерт...