Лудоманія в Україні: міфи та реальність
Лудоманія, або ігрова залежність в Україні, почала розглядатися як актуальна проблема тільки після легалізації азартних ігор в 2020 році. До цього моменту вона не цікавила ані політиків та чиновників, ані представників третього сектору – громадських активістів. І це не дивно, бо існування чорного ринку гемблінгу влаштовувало ту частину корупційного істеблішменту, хто на ньому заробляв, а переважна більшість просто не цікавилась даним питання, оскільки українці – не граюча нація і рівень участі населення в азартних іграх завжди був досить низьким всі роки незалежності. Нагадаю, що лише близько 7% українців виявляють бажання грати в азартні ігри на гроші. До речі, в країнах ЄС цей показник набагато вищий і сягає позначки в 30%+. Тобто потенційних гравців в Україні усього лише приблизно 1,5 млн осіб.
Проте, лудоманія, попри майже повну відсутність згадок про неї в ЗМІ в період 2009-2020 рр – нікуди не зникала, гірше того, особи із ігровою залежністю свої проблеми мали вирішувати самі, без допомоги державних органів.
Саме в ці роки законодавство України забороняло гральний бізнес та участь в азартних іграх і можновладці вважали, що цього досить для ліквідації лудоманії, як суспільно значущої проблеми. Однак ці сподівання виявилися марними: заборона легального гемблінгу не допомогла зменшити кількість людей, які страждають від ігрової залежності.
Лише легалізація ринку азартних ігор у другій половині 2020 року почала виправляти ситуацію: ліцензовані організатори дотримуються принципів відповідальної гри, а Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) вибудовує реєстр осіб, яким обмежений доступ до гральних закладів. Це сприяє як профілактиці ігрової залежності так і боротьбі з лудоманією.
Загалом станом на 01.07.2024 Реєстр, що веде КРАІЛ, містить відомості про 7 874 особи, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх. Переважну більшість з них зареєстровано на підставі заяв про самообмеження (тобто, особи звернулися самостійно). Так, одразу може виникнути питання, а «переважна це скільки»? Відповідь досить проста й показова: це більше 90%! Так, наприклад, з 4 585 осіб, дані про яких було внесено в Реєстр впродовж січня-червні 2024 року відомості щодо 4 544 осіб – це саме за власними заявами, і лише дані 41 особи було внесено до Реєстру на підставі рішень КРАІЛ за заявами про обмеження, які було подано рідними гравців.
Безумовно, когось може здивувати така таке збільшення за останні півроку, проте слід зауважити, що оскільки майже всі заяви (99%) – це добровільне та самостійне визнання того, що є певні ознаки залежності від гри, то фактично відбувається встановлення реального рівня проблемних гравців. Певною мірою це, також, є визнанням ефективності роботи КРАІЛ в даній царині та зростання рівня довіри до неї з боку гравців.
Щодо абсолютних показників, то вони просто мізерні порівняно із тими, що є в європейських країнах. Вище наведені дані з Реєстру говорять проте, що за 4 роки реформи гемблінгу (саме стільки вже минуло з моменту ухвалення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» № 768-IX) потенційно залежних від гри виявлено близько 0,03% від дорослого населення країни!
Вочевидь, боротьба з нелегалами, що посилилась з боку правоохоронців в останній час, та сама легалізація гемблінгу сприяли переходу певної кількості гравців на легальні майданчики, де вони можуть обмежувати себе і цьому сприяють легальні організатори азартних ігор: дотримуються принципів відповідальної гри, не спонукають до збільшення тривалості ігрової сесії, надаючи бонуси при програші, а також обмежують участь у грі осіб, молодших 21 року. До реформи таких механізмів не було, а зараз вони працюють на профілактику поширення ігрової залежності, але… лише на білому ринку.
Окрім того, цікаво було б дізнатись рівень лудоманії серед тих, хто грає в лотереї. За рахунок масовості та доступності послуг, як свідчить світовий досвід, там традиційно вищі показники щодо кількості залежних від гри, зокрема серед підлітків. Нагадаю, що в Україні лотереї не визнаються законодавством як азартні ігри, тому обмеження щодо віку тих, хто може купити лотерейні квитки – немає.